Розпорядок богослужінь

ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ ТРОЙЦІ
ПН.-ПТ.
Свята Літургія о 18.00
Вечірня о 19.00
СБ. - Свята Літургія о 10.00
Вечірня о 17.00
НД. - УТРЕНЯ о 09.00
СВЯТА ЛІТУРГІЯ о 10.00
Катехизація для дітей 11.30
 
КАПЛИЦЯ МВС СВЯТОГО АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА
ПН. - Утреня 0 09.00
Свята Літургія 0 09.30
СР. - Утреня 0 09. 00
Свята Літургія о 09.30
ПТ. - Утреня о 09.00
Свята Літургія о 09.30
НД.-СВЯТА ЛІТУРГІЯ о 18.00


Блоги

Чи здатні ми на примирення з головним ворогом?

Коли людина прощає, то звільняється від помсти, рабства, залежності — від того, хто спричинив біль, страждання та трагедію у особистому житті. Але чи готові ми до примирення?

 

Недужий з життя Христа

Євангелист Іоан описує цікаву подію. Чуємо про чоловіка, який 38 років нездужав. І не було нікого, хто б допоміг йому увійти у купіль для оздоровлення. Ми не знаємо причини його хвороби. Але важко уявити його трагедію.

Дивлячись на європейські країні, бачимо, наскільки захищені люди, що нездужають, які не можуть повністю реалізувати потенціал. Європейське суспільство намагається максимально допомогти. Ці особи соціально захищені, мають певні гарантії, виплати. Але у стародавньому світі такого не було.

Паралізована людина була позбавлена будь-яких засобів до існування, нікому не потрібна, залишалася сам на сам з проблемою. Страждання того чоловіка було дуже тяжким. Найкращі роки життя він пролежав, не зумівши бути повноцінним членом суспільства.

Хто зцілить Україну?

Коли подивимося на українське суспільство, то можемо прирівняти його з цим розслабленим чоловіком. Ось уже понад 25 років країна теж страждає від недуг — корупції, брехливості чиновників і політиків. Бо дуже часто люди декларують одне, думають про інше, а роблять третє. Страждає вона і від війни на сході.

Війна — найбезглуздіша річ у світі. Немає логічних слів, щоб виправдати її. У Середні віки часто говорили про «принцип справедливої війни». Це мала бути війна оборонна, яка відбувалася, коли вичерпувалися всі інструменти дипломатії, щоб її уникнути.

Але у сучасному світі, ми повинні більше говорити про справедливий мир. Бо бачимо, що на війні проявляються найжахливіші речі та людські якості. З іншого боку, так само там проявляються і найблагородніше, що є в людині. Можемо з впевненістю сказати, що наші воїни є оборонцями миру, справедливості на нашій землі.

Прощення ворогам нашим

Зараз триває час пам’яті і примирення. Вдивляючись у цій дні, трагедію Другої світової війни, яка забрала життя мільйонів людей, принесла біль, страждання, кризи, ми повинні запитати себе: «А що я можу зробити для того, щоб опустити мою країну в «купіль оздоровлення»? Щоб моя країна позбувалася цих недуг — корупції, брехні, недуг військових, конфліктів? Де я можу відшукати це примирення?».

Ми як християни повинні прощати. Прощати навіть наших ворогів, молитися за них.

Хтось запитає: «Як це можливо?». Але якщо сам Господь заповідав, що це можливо, значить ми зможемо це зробити. Нещодавно наше церковне телебачення показувало сюжет про жінку з Галичини, яка на війні втратила свого 21-літнього сина. Напевно, для цієї жінки, яка втратила свою єдину дитину, на початку було дуже важко зрозуміти, усвідомити, не гніватися, не плекати в собі незбагненну ненависть і почати молитися. Вона молилася за ворогів. І навіть зорганізувала колектив жінок — матерів у молитві — які уже кілька років моляться за навернення Росії, мир на наших землях, подолання наслідків війни й примирення між українцями і росіянами.

З точки зору логіки це важко зрозуміти. Але з точки зору християнської моралі ми повинні прощати. Чому? Бо коли людина прощає, то звільняється від помсти, рабства, залежності від винуватця — того, хто спричинив біль, страждання та трагедію у особистому житті.

Примирення починається з прощення

Примирення —  складніша річ. Для нього потрібно, щоб дві сторони визнали правду, вину, щоб кривдник розкаявся, дав обіцянку, що більше так не робитиме. І, звичайно, має бути відшкодування кривд і збитків.

Нещодавно слухав одного з науковців, доброго християнина, політв’язня радянських часів. Він говорив: «Звичайно, я у своєму серці прощаю росіян. За те, що вони сьогодні роблять чи говорять про мою країну, за те, що йдуть зі зброєю в руках на мою землю, провокують цей конфлікт. Але для примирення я ще не готовий, бо вони не хочуть визнати правду, свою вину, розкаятися, пообіцяти, що не робитимуть так більше та певною мірою відшкодувати завдану нам шкоду».

Один наш військовий капелан, який бере участь у визволенні полонених з окупованих територій і постійно їздить туди, говорить, що ми повинні йти до цього примирення. Але головним стартом є християнське прощення.