Про віру і неслухняну дитину

Чому Ісус говорив: «Нехай вам станеться за вашою вірою»? Бо віра —дуже важливий інструмент, який дозволяє людині бачити речі вищого ґатунку — невидимий світ.

Віра — один із способів пізнання дійсності. З її допомогою людина може пізнати речі, закриті від очей.

Тому в розмові з атеїстами я їх закликаю діяти тими ж науковими методами. Щоб перевірити твердження, потрібно зробити експеримент. І коли я, людина релігійна, говорю, що вчить науковий метод пізнання світу: «Повірте, що Бог є. І в тій вірі пізнавайте Бога». Бо віра допомагає закріплювати знання, розвиватися, ставати особистістю, переймати традиції родини та народу.

Коли дитина йде у школу, мусить вірити вчителю. Коли вчитель каже: «Це літера А», то якщо дитина скаже: «Це не буква А, я тобі не вірю, ти обманюєш і ходиш у школу, щоб заробляти гроші і здирати з батьків. А самі ви як живете!». То ця дитина не навчиться читати і як прийшла до школи неграмотною, такою і піде.

Людина, яка не сприймає віру як щось важливе, — сліпа. І життя в неї складається за її вірою: вона підвладна вітрам, хвилям, які кидають в різні боки.

Ярмо суспільних запитів

Не кожен, хто говорить, що вірить, дійсно це робить. Бо можна плутати поняття. Коли людина живе чимось вищим, ніж тим, що під ногами, це задатки духовності. Такі речі як сумління, любов, милосердя. Навіть коли людина живе ними, але говорить, що не вірить, насправді вірить, просто не знає, про що говорить. Віра наша має бути живою.

Багато хто налаштований, щоб відповідати запитам суспільства щодо того, якою має бути людина. Це страшне ярмо. Так наче людина — річ суспільна, а не особистість.

Оця залежність від соціуму багатьох травмує, нав’язує ролі, які людина не хоче виконувати. Але мусить, бо боїться, що суспільство скаже: «Ти поганий». До цього теж призводить сліпота стосовно себе, щодо того, до чого покликана, що має робити, які завдання.

Ми буває не раз, дуже зациклені на гріхах. Мусимо зрозуміти, що наша гріховність — пробоєна у бутті. Але вона не є катастрофічною, коли ми з Ісусом.

Який він і який ти?

Наша пробоєна — всього на всього «дірка від бублика». Вона не складає нашої суті, правди про нас. Ми би мали робити дуже важливу річ — утримувати віру.

Що таке віра? Вона не приходить, Бог не кидає її на голову, як камінь. Бог діє разом з людиною, тому Христос питає: «Чи вірите в те, що я можу це зробити?». Він питає згоди. Тому, щоб отримати віру, треба дати згоду на неї, захотіти її. Бо це є акт волі, її проявлення. І тоді ми повіримо: не тому, що нас переконали, не тому, що отримали її у спадок від батьків, а тому що проявили акт волі — повірили.

І тоді можемо зробити фундаментальну річ — подивитися у своє серце. Зрозуміти: хто я такий і нащо живу, до чого покликаний? Що є в моєму серці? А там є багато чого: травми, рани, схильності, діаманти. Все це ми повинні знати про себе. А ми часом помиляємося, що знаємо про себе.

Ми робимо інакше, намагаємося сказати: «Який він, той, що є далеко?». А лише потім: «Який ти, той, що біля мене?». А це неправильно. Щоб сказати, який він або який ти, треба спершу відповісти на запитання: «Який я? Хто я?».

Існують люди, які вміють читати чужі серця. Вони починали зі свого серця. Бог їм через віру відкрив очі стосовно себе.

Бо ми не раз помиляємося. Нас дуже засліплює, що ми — гріховні. Нам здається, що це була катастрофа, а це на так.

***

Катастрофа би була, якби Христос не розіп’явся за наші гріхи. Бо ми маємо надію у Ісусі Христі через віру, яка дозволяє нам бачити речі невидимі.

отець Юрій Кролевський