Про самотність

Коли людина добре почувається, володіє різними можливостями, займає гарну посаду, має матеріальні блага, з’являється багато друзів, які хочуть розділити її добро. Але, коли спіткає проблема чи біда, людина залишається віч-на-віч зі трагедією.

За допомогою різних суспільних мереж комунікації ми спілкуємося з людьми, яких, можливо, ніколи не зустрінемо, або отримуємо новини з іншого боку земної кулі. Проте можемо не знати сусіда, який живе поруч, його біди чи радості. І тому так сучасна людина дистанціює себе з суспільного дискурсу, стає далекою від Бога та ближнього, ізолюється від світу. Вона стає самотньою.

І тоді така людина запитується: «А де вихід?».

Про гідність

У Євангелії є розповідь про вдову з Наїну, яка, ховаючи єдиного сина, виходить з похоронною процесією з міської брами і зустрічає Ісуса Христа. Це місце у ті часи мало велике значення — там збиралися люди різних професій, статків та станів для спілкування.

Нам тяжко зрозуміти її душевний стан. В тодішньому ізраїльському суспільстві жінка повинна була бути чиєюсь, а не самостійним членом суспільства. Оскільки вона втратила чоловіка, бо була вдовою, а зараз ховає сина, це означало, що залишається без будь-яких засобів до життя. На похоронних ношах вона ховала майбутнє.

Але Христос наче входить у розпач жінки, торкається мар і хлопець оживає. За тогочасними законами ізраїльтян, за законом Мойсея ніхто не смів торкатися мар чи померлого. Тоді той, хто торкнувся, ставав нечистим, переставав бути повноцінним членом суспільства.

Христос хотів показати, що не людина для закону, а закон для людини. Ісус довів, що цінність людини, її гідність та життя — щось більше і вище від Закону.

Про любов

Нещодавно знову мав можливість бути разом з волонтерами ініціативи «Будуємо Україну разом» у таборі, що проходив на Полтавщині. Це молоді особи, які дуже по-різному конфесійно мислять, які різні ідеологічно, мовно, які виховані в різних культурах, мають різне виховання, походять з різних куточків нашої Батьківщини.

Ці волонтерські табори дуже цікаві, адже туди потрапляють люди з різними підходами, баченням, концепціями особистого життя, менталітетом.

Але якщо замислитися, що справді їх об’єднує? Щоб вони могли творити домашню, родинну атмосферу, попри специфічні відмінності? Щоб дивилися в одному напрямку?

Такі особи зібрані в ім’я ключових цінностей. А найбільша з них — Любов до ближнього, людей, що опинилися в тяжких обставинах. Вона і визначає, конструює їхнє спільне життя, побут та працю.

Нам багато чого треба повчитися у цих молодих ентузіастів. Часом бачимо людей, які сповідують одну релігію, виховані в одному патріотичному середовищі, говорять однією мовою, але боряться за егоїстичні пріоритети, меркантильні прагнення і не вбачають в цьому протистоянні ближнього. Вони ставлять їх вище за гідність, цінність людини чи за спільне благо для суспільства.

І на цьому сучасна людина дезорієнтується та багато втрачає. Найперше — внутрішніх сил, а згодом впадає в ізольованість та самотність, що руйнує як спільноту, так і людину. Тому найбільша цінність, яка будує, надихає, дає силу до розвитку, на якій потрібно будувати життя — Любов, що бере початок від єдиного Бога.