Спілкування – це не лише обмін інформацією. Якщо ми говоримо про соціальні мережі, комунікація тут – це лише одна сторона спілкування. Наприклад, коли ми пишемо якийсь пост, який стосується того, що нас вразило, ми фактично викладаємо своє ставлення до того, що відбулося. Це фактично інформування про свої цілі, цінності, своє життя. Комунікація передбачає ще й обмін емоціями, враженнями. Можна з натяжкою обміном емоціями вважати ті лайки, які ми ставимо у Фейсбуці (а віднедавна ще кілька символів), але, насправді, без живого спілкування,  без спілкування в реальному житті, добрих стосунків не буде. Для того, аби стосунки розвивалися, ми маємо зустрічатися хоча б час від часу в живу і спілкуватися, а не тільки у соцмережах.

З іншого боку, соціальні мережі – це наша даність, це реальність. Вони також можуть стати дуже класним майданчиком для тренування своїх комунікативних навичок для сором’язливих. Наприклад, комусь складно заговорити з дівчиною у реальному житті. Соціальна мережа дає можливість добре подумати, що написати, і отримати відповідь. Також соціальна мережа може стати вікном у світ для тих людей, які у силу тих чи інших можливостей обмежені у комунікації зі світом вживу. Тому ця ситуація, як і кожна інша, має дві сторони. Просто потрібно мати міру.

Наша сторінка в соціальній мережі – це те, ким ми себе бачимо. Ми ставимо те фото, яке нам подобається, ми подаємо лише ту інформацію, яка нам подобається. Людина в мережі і людина в реальному житті – це можуть бути взагалі різні особистості. І це нормально. Не усім публічність пасує. Кожен сам визначає міру своєї публічності.

Найпростіші речі: спілкування вимагає часу, місця і відповідної атмосфери. І  звичайно, це мають бути люди, які вам приємні, яких ви хочете бачити.

Дискусію «Я, ти і Fейсбук» 11 липня організувала Комісія у справах молоді УГКЦ за сприяння Львівської бізнес-школи УКУ та Холдингу емоцій “!Фест”. Інформаційний партнер заходу – Tvoemisto.tv та ДивенСвіт.