Як часто у повсякденному житті ми чуємо цю, вже ставшу чи то крилатою, чи то заїждженою, фразу.
Однак, для більшості невоцерковлених людей даний тезис містить лише розуміння людиною верховенства своєї влади у природі, а може і у всесвіті. Побутує світобачення, що усе створене людиною і для людини, причому кожна людина заслуговує на таке життя і на таке відношення до себе у суспільстві, - на яке вона сама напрацювала, або ж отримала від народження. Роль самого Бога – Творця для даної категорії людей є нівельованою, тобто такою, про яку згадувати взагалі недоречно.

У вік високих технологій у людини виникло ілюзорне усвідомлення того, що саме вона є творцем усього, і саме її розум та здібності є джерелом творіння.
Свідомість такої людини є отруєною одним з найбільших гріхів – гординею. Вибраний нею помилковий шлях власної самодостатності та безбожності неодмінно закінчиться крахом.

«І утворив Господь Бог чоловіка із тліну земного і вдихнув в обличчя його дихання життя, і став чоловік душею живою…».
(Буття 2:7)
У наведених рядках Святого Письма можна спробувати віднайти відповідь на споконвічне питання: «Хто є людина?».
Йозеф Ратцінгер у своїй праці «Спочатку створив Бог…» розкриває суть біблійської розповіді про творіння, як задуму Бога про людей. Адже, сам Творець, на думку теолога, хоче допомогти нам дати на це питання нову творчу відповідь, яку Він очікує від кожного з нас.
Бог створив людину із тліну земного. Й. Ратцінгер тлумачить ці слова, як одночасний заклик Бога до смирення, упокорення людини, і в той же час надання людині розради. Сказано: ти не бог, ти не сам себе створив і ти не розпоряджаєшся світом, ти обмежений у своїх можливостях. Ти істота смертна , як і все живе, ти лиш земля. В той же час, розрадою для людини є те, що: людина не демон, не біс, як може час від часу здаватись, не злий дух. Людина створена не з негативних сутностей, вона виліплена з доброї Божої землі, адже нам тут говориться, що усі люди – суть земля. Незважаючи на всі відмінності, створені культурою і історією, зберігає силу те, що в кінцевому рахунку ми є одне й те саме, одні й ті самі. Тобто людина залишається землею, є створеною з неї і призначеною для того щоб у неї повернутись.
Отже, багатий чи бідний, пан чи слуга, афроамериканець чи європеєць в кінцевому результаті є однаково цінними, оскільки усе людство створене із землі Божої. І тут немає місця, а ні для класової, а ні для расової ворожнечі, піднесення одного людського індивіда над іншим.
Крім того, людина створена за образом та подобою Божою:
«I сказав Бог: Створимо людину за образом Нашим, за подобою Нашою; i нехай володарює вона над рибою морською i над птахами небесними, i над скотиною, i над усiєю землею, i над усiлякою гадиною, що повзає по землi ».
(Буття 1:26)
Отже, окрім землі у людині поєднується ще й небо. Творець вдихає у неї частину Своєї Божественної сутності, приналежності до Нього. В той же час, із Своєї великої любові, Господь наділяє людину свобідною волею. Дає людині право свідомого вибору між добром і злом. І саме нам людям Він делегує Свої повноваження щодо володарювання над землею.
Та людина забуває про істинне Джерело всього сущого і про те, що владні повноваження їй надані саме Творцем, а не самою нею здобуті. Так, вона є вінцем творіння, але не Творцем.
Таким чином, усвідомлюючи необхідність упокорення та смирення перед Отцем Небесним, людина має відкинути помилковий стан власного самовознесення та гріховної гордині. Вона має відновити розірваний зв'язок із Отцем через Сина та отримати Духа Святого, знову народитися згори.
Людина має присвятити своє життя та справи на Славу Божу і пам’ятати, що вона є вінцем творіння, і є відповідальною за все суще, що віддав їй у владу Бог-Творець.

Роман Костенко, боєць АТО, парафіянин храму УГКЦ Пресвятої Тройці у м. Полтава