Нагадаю, що Тезе — це міжнародна християнська спільнота із однойменного села у Франції. Сьогодні вона налічує більше ста монахів різних національностей, що представляють Протестантську та Католицьку Церкви.

З 1978 року ця спільнота проводить Різдвяні зустрічі. Цього разу захід пройшов у столиці Латвії — Ризі. Мені пощастило вперше в житті взяти участь у цій ініціативі — серед 15 тисяч молодих віруючих з багатьох країн.

Квантова фізика і Бог

Одна з цікавих особливостей Тезе — це можливість обирати заходи, які хочеш відвідати. Минулої п’ятниці головною подією для нас стала лекція професора Латвійського університету В’ячеслава Кащєєва. Це спеціаліст з квантової фізики та нанотехнологій. Судячи з того, що вже потім знайшов про нього у ЗМІ, колись йому таки дадуть Нобелівську премію.

Сама лекція стосувалася Божого творіння очима науковця. Серед забитої молодими слухачами аудиторії Латвійської національної бібліотеки вчений пояснював картину світобудови на основі останніх досліджень. Таємниці «чорних дір», квантові комп’ютери, поведінка електронів — все це хоч і доволі складна для розуміння непідготовленої людини, але надзвичайно цікава тема.

Півтори години сотні людей з різних країн уважно слухали Кащєєва. Сам науковець колись намагався довести своїм колегам, що Бога не існує, а тепер переконаний у зворотньому. Такої емоційної, веселої і насиченої фактажем лекції я давно не чув.

Окремо варто сказати про Латвійську національну бібліотеку. Це величезний комплекс, присвячений культурі та знанням. Не міг повірити, що бібліотеки можуть бути такими. А можуть.

Жити у президентській родині

У минулому тексті я розповідав, що нас, шістьох українських паломників, поселив латвієць Карліс Фрейберґс. Ми жили у художній майстерні його дружини, на два поверхи вище за власне житло цієї родини. Карліс здався нам простим і скромним чоловіком, проте його знали місцеві журналісти. Ми припускали, що це публічна людина, можливо депутат міськради тощо.

Бачили б ви наші обличчя, коли на третій день проживання у Фрейберґа, ми, перекладаючи з латвійської на англійську новини, зрозуміли, чому він такий відомий серед медійників. Чоловік виявився сином екс-Президента Латвії — Вайри Вітє-Фрейберґа. Бачили б ви наші обличчя у момент відкриття.

Варто зауважити, що ця жінка керувала країною 2 терміни і після цього балтійські країни висували її на посаду Генсека ООН. А така довіра після 8 років президентства багато про що говорить.

В останні два дні перебування у Латвії ми дуже добре познайомилися з родиною Карліса — його дружиною Ліндою та двома чарівними донечками.

Сам Фрейберґс народився у Канаді, оскільки його батьки емігрували з Латвії ще дітьми під час Другої світової. Він повернувся на початку 90-х на 6 місяців, і з тих пір живе у Латвії — вже 26 років. Працює син екс-президента перекладачем на англійську для журналу балтійської авіакомпанії, поєднуючи ще коректуру і фактчекінг надісланих статтей. Чесно кажучи, у мене від побаченого був шок.

До речі, подарували президентській родині листівочки про Полтаву від Нато Мікеладзе та Свята Келим-Золотайка. Ні Карліс, ні Лінда у нашому місті не були, але дива трапляються.

Місто, де живе «дівчина з тату дракона»

Будучи у Ризі, ми скористалися можливістю відвідати і столицю Швеції — Стокгольм. Для мене це місто, перш за все, — батьківщина вже покійного автора трилогії «Міленіум» («Дівчина з тату дракона») Стіґа Ларссона. Саме цими вулицями (з приставкою «ґатан» наприкінці) ходили журналіст-розслідувальник Мікаель Блюмквіст та хакер-соціопат Лісбет Саландер. Щоправда, жодних згадок про цей шведський феномен масової культури я не знайшов.

Сказати, що Стокгольм прекрасний — не сказати нічого. Ми мали змогу побачити його набережну, королівський палац, музей Нобеля, який відвідують лауреати найвідомішої премії і багато всього. Крім того, цікавий і засіб подорожі: ми потрапили до столиці Швеції на пароплаві, який віз нас 18 годин в один бік. І, попри хитавицю і відчуття себе пасажирами «Титаніку», це дуже класні враження.

Невгамовний монах-грішник

По дорозі додому з Риги, ми заїхали до Вільнюсу. Для мене це місто особливе хоча б тим, що воно стало першим у житті, яке я відвідав за кордоном майже 2 роки тому.

На столицю Литви ми мали всього 2 години. Але для нашого гіда це стало не проблемою, а навпаки — можливістю випробувати нас. Брат Пахомій (Юрій) навчався у Тернополі, а тепер є монахом-васильянином у Вільнюсі. Вже від початку зустрічі ми зрозуміли, що буде весело: монах називав групу паломників то «ангеликами», то «грішниками». Також він не втрачав жодної можливості або пожартувати, або дати якусь настанову. Я, наприклад, за свою бороду отримав прізвисько «монах».

Важко переказати ці дві години, але протягом них, ми здається оббігли добру половину Вільнюсу і побували у кількох церквах. Брат Пахомій виявився дуже пунктуальним і дисциплінованим. А ще дивовижно енергійним, не зважаючи на пізній вечір.

Серце Польщі та українські паломники

У Варшаві ж нас зустрів отець-домініканець Ярослав. Представники собору, в якому він служить, подбали про те, щоб тепло прийняти нас і нагодувати. Далі отець провів нам невелику екскурсію Варшавою. Вона була не така спортивно-динамічна, як це було у Пахомія, але доволі цікава.

Більшість часу ми гуляли Варшавою на власний розсуд, даючи водіям нашого автобусу можливість відпочити 9 годин (необхідність, закріплена польським законодавством, щоб уникнути виснаження водіїв і втрати уваги).

У Польщі я вже втретє і кожного разу мене дивує величезна кількість книг: як книгарень, так і кав’ярень, які оздоблені ними. Інколи відчуваєш величезну заздрість такому ставленню до літератури і культури загалом.

Встигнути на потяг чи програти

Останнім випробуванням у паломництві для нас з Катею Кролевською стало встигнути на потяг у Львові. Через недалекоглядність ми наперед купили квитки на 6 ранку. Проте коли їдеш 2 доби маршрутом Рига—Вільнюс—Варшава, то не так і легко все вірно розпланувати, щоб ідеально встигнути. Особливо, коли потрібно пройти польську та українську митницю. Але попри всі можливості запізнитися, у таксі в передмісті Львова ми сіли за годину до відправлення.

Їдучи з таксистом, який розумів, що ми можемо спізнитися (і таким чином втратимо понад 1000 грн з квитків + чекатимемо 8 годин до наступного потяга), я не особливо вірив у вдачу. А коли перед нами з’явилася поліцейська машина, то шанси на успіх танули ще швидше. Проте наш водій був не з лякливих: вів максимально обережно, поступово наздоганяючи поліцію. Не варто говорити, що зупини вони таксі, ми б точно спізнилися.

Потім я ще бігав по вокзалу і ледве не будив сонних буфетниць, щоб розміняти гроші таксисту, але це вже проза життя. Головне, що ми встигли і о 6:30 вже спали у теплому потязі.

Майбутній Новий рік у Швейцарії

Ця зустріч Тезе закінчилася, подарувавши море вражень від подорожей та цікавих людей. Наступна Різдвяна зустріч спільноти Тезе відбудеться у Базелі — місті на перетині Франції, Німеччини та Швейцарії. Маю надію, що наступного року писатиму вже звідти. 

Джерело: http://blog.poltava.to/povzyk/5784/